«Во время немецкой оккупации он [В. Багазий. — Авт.] поддерживал связи с подпольной коммунистической партией, которой он предоставлял финансовую помощь продовольствием и поставкой материалов… Городское управление Киева под его руководством стало оплотом украинского шовинизма. Компетентные члены нелегальной организации Бандеры сидели во всех отделах городского управления. В районных управлениях были выпущены нелегальные листовки против немцев. Багазий выдал большое количество свидетельств для освобождения от работы в Рейхе и выписал пропуска для выезда из г. Киева. Западноукраинских эмигрантов он доставил в Киев и с помощью организации Красного Креста, которую он основал подпольно, отправил в Харьков, Ровно, Винницу, Житомир, Каменец-Подольский, Проскуров, Кременчуг и т. д. Авторитетные сотрудники городского управления Киева были тайно приведены им к присяге Мельнику. Кроме того, Багазий способствовал также стремлениям украинцев к государственной независимости…»

Володи́мир Пантелеймо́нович Багазі́й (Рябівка, Хмельниччина 1902 — 21 лютого 1942, Київ) — український політичний діяч, голова Київської міської управи (бургомістр) з 29 жовтня 1941 по лютий 1942 рр.

За фахом вчитель. До війни працював у школі викладачем математики, був аспірантом Київського державного університету. Належав до Організації українських націоналістів мельниківського спрямування — ОУН (м). Після того, як у 1941 році німці зайняли Київ співпрацював з Українською національною радою, яку очолив Микола Величківський ^[1]. У вересні-жовтні 1941 року був заступником голови Київської міської управи (бургомістра) Олександра Оглоблина, а після відставки останнього сам займав цю посаду (жовтень, 1941 — лютий, 1942). З початку німецької окупації сприяв налагодженню адміністративного апарату міста Києва. За його участю формувалися департаменти муніципалітету, був створений Український червоний хрест, функціонувала Українська національна рада — представницький орган, що репрезентував українців в органах окупаційної влади. На керівні посади у Київську міську управу Володимир Багазій намагався призначати національно-свідомі кадри, головне — з ОУН (м). Прагнув усунути від керівництва містом окупаційну військову адміністрацію. Підтримував національно орієнтованих публіцистів (Івана Рогача, Олену Телігу та ін.).

За свою націоналістичну діяльність та саботаж розпоряджень окупаційної влади заарештований ґестапо. Проти Багазія свідчив його заступник В. Д. Волканович, якого за це було звільно з ув'язнення та відновлено на посаді заступника міського голови (завідував житловим фондом, згодом еміґрував^[2]). Багазій був розстріляний у лютому 1942 року у Бабиному Яру разом з іншими діячами українського визвольного руху (за іншими даними, його було розстріляно пізніше, перед відступом німців з Києва).

Словесний портрет Багазія залишив відомий український письменник та діяч національно-визвольного руху Улас Самчук:

Бувший радянський народний учитель. Високого росту, худий, трохи похилений наперед, прямий з малою горбинкою ніс, звучний, отвертий і рішучий голос, недбалі енергійні рухи. Учитель. У нас всі учителі… Пан Б. не звичайний учитель. Учителем він був лише тому, що так трапилося. Його призначення в політиці, в уряді, в адміністрації. Він горить іншими вогнями, ніж звичайний учитель. … Погляд його на емігрантів, які повернулись… Ну… Всі вони гарні люди, але більше фантасти, ніж практики. Необхідна ініціатива, необхідний конкретний і чисто практичний підхід до всіх справ. І тут ми погоджуємось ^[3]

 задачи нашей организации:

1. найти точное место расстрела.(маловероятно). 2. узнать судьбу семьи( точнее жены Маргариты и младшего сына Олега.) 

3. Добиться названия одной из улиц им.бургомистра. 

4. установления мемориальной доски. 

5. создания в музее истории Киева экспозиции, посвященной бургомистру- патриоту.