До 50-річчя Куренівської трагедії, 13 березня у Києві відбудуться жалобні заходи.

Як повідомили в КП «Київпастранс», у цей день біля Подільського трамвайного депо (вул. Фрунзе, 132) о 12.30 відбудеться традиційний мітинг-панахида за загиблими.

Після завершення панахиди, о 13.30, столичні електротранспортники, ветерани трамвайного депо, очевидці трагедії та представники міської влади візьмуть участь у відкритті Пам’ятного знаку на честь загиблих на території Державного історико-меморіального Лук'янівського заповідника (вул. Дорогожицька, 7).

Саме тут, на Лук'янівському цвинтарі, похований 31 електротранспортник з 50-ти загиблих під час Куренівської трагедії.

___________________________ 

Історична довідка

На початку 50-х років у зв’язку з забудовою Сирецького житлового масиву в Києві постала необхідність збільшити виробництво цегли на Петрівських цегельних заводах, що функціонували тоді в районі нинішнього Куренівського тролейбусного депо (вул. Сирецька, 25). На кар’єрах цих заводів розпочиналась підготовка до розкривних робіт у великих обсягах. Щоб зменшити витрати на вивезення ґрунту, було запропоновано розріджувати його водою і цю масу по трубах перекачувати до Бабиного Яру. Таким чином можна було вирішити дві проблеми: дійсно зменшити витрати на транспортування ґрунту й одночасно замити яр, на місці якого планувалось створити парк культури й відпочинку.

Замив Бабиного Яру розпочався з 1954 року. З 1954 по лютий 1961 року включно до Бабиного Яру було перекачано 3 млн. 341 тис. 378 кубічних метрів розрідженої маси. У процесі виконання робіт грубо порушувались рекомендації проектувальників. Приміром, рівень штучного водоймища у Бабиному Яру згідно з проектом мав підтримуватись на позначці 118-120 м, фактично же його піднімали до 150-160 метрів.

Внаслідок допущених порушень, у штучному водоймищі Бабиного Яру води зібралось удвічі більше від проектної норми. Вода почала розмивати греблю №4 (за нинішніми ознаками вона була споруджена між територією лікарні ім. Павлова і вул. Олени Теліги), яка, послабившись, раптово зруйнувалась. Це сталося вранці 13 березня 1961 року приблизно о 9 годині 20 хвилин і тривало 10 – 15 хвилин. Вал рідкої земляної маси заввишки 8 – 10 метрів ринув у бік вулиці Фрунзе, зносячи все, що траплялося на його шляху: дерева, будівлі, споруди, транспортні засоби, людей.

Основний удар рукотворної стихії прийшовся на трамвайний парк ім. Красіна (нині Подільське трамвайне депо). Територія трампарку перетворилася на суцільне озеро. Внаслідок події загинуло 50 електротранспортників, 48 родин (147 осіб), які проживали в гуртожитку, залишились без даху над головою.

За радянської влади ця трагічна дата приховувалась. Вперше електротранспортники змогли відкрито вшанувати жертв катастрофи лише у 1991 році. А через три роки на місті депо відкрито Пам’ятний знак, на стелі якого викарбовано прізвища усіх загиблих електротранспортників.

Статистично трампарк продовжував функціонувати. А фактично уцілілий рухомий склад, що виїжджав на маршрути, був перерозподілений між іншими трампарками і після відпрацьованого часу заїжджав уже в інші. Трамваї 12-го маршруту, що курсували на ділянці від Петропавловської площі до вул. Селянської в Пуща-Водиці, залишалися на обслуговувані трампарку ім. Красіна. Для цього на 14-ій лінії упродовж трьох діб було споруджено тимчасову оглядову канаву, на якій проводилися усі ремонтні роботи; а для функціонування вкороченого 12-го маршруту в такий же термін на Петропавловській площі (навколо сквера) колійники побудували розворотне трамвайне кільце. Упродовж місяця тривали роботи з розчищення території трампарку і захоронення загиблих.

Відбудова трамвайного депо ім. Красіна розпочалась в кінці квітня 1961 року і тривала до 1964 року включно. При цьому були заново побудовані: виробничий та адміністративно-побутовий корпуси, котельня, майданчик з відстійними коліями для відкритого зберігання рухомого складу; місткість депо була збільшена на 50 одиниць і доведена до 150 вагоно-місць. Однак, у процесі відбудови депо, починаючи з листопада 1961 року на розчищену територію почали повертати трамвайні вагони, які тимчасово паркувались в інших депо. Повністю трамвайне депо оновилось наприкінці 1964 року.

Одночасно з відбудовою трамвайного депо на місці зруйнованого приватного житла, прилеглого до депо, був забудований новий житловий квартал.